На тлі ініціатив адміністрації США щодо досягнення мирної угоди з країною-агресором Росією у Вашингтоні натякають, що Україні загрожує воєнна поразка, що фронт може завалитися, а отже, варто бути поступливішими. Насправді немає жодних об’єктивних підстав робити такі висновки. За яких умов ситуація на полі бою може й справді суттєво змінитися на користь України? Якщо у РФ відбудуться непередбачувані негативні події, якщо західна допомога Україні суттєво зросте і наша країна вирішить проблему комплектування армії.
Джерело: OBOZREVATEL
Плануючи допомогу Україні, Єврокомісія позначила передбачуваний термін завершення війни – кінець 2026 року. Чи справді це можливо? Дуже багато залежить від очільника Білого дому Дональда Трампа, який має важелі впливу як на Україну, так і на Росію. На жаль, щодо країни-агресора він їх використовує вкрай рідко і непослідовно. Крім того, очевидно, що диктатор Кремля Володимир Путін не має наміру підписувати мирну угоду, не досягнувши свого завдання-мінімум. Проте ймовірність закінчення війни у 2026 році дійсно є.
– Міністр Сухопутних військ США Ден Дрісколл, передаючи Україні мирний план, попередив про “навислу загрозу поразки”. Популярний аргумент адміністрації Трампа – Росія має перевагу у війні. За вашими оцінками, чи справді є загроза поразки України?
– Спочатку потрібно розуміти, що є різний рівень поінформованості в тих, хто спирається на відкриті джерела, у тих, хто має ширший масив інформації – я маю на увазі поінформованості й про можливості України, і про можливості Росії. Щодо того, що говорив представник адміністрації США, тут теж важливо розуміти контекст. Можливо, йшлося про певне емоційне висловлювання, щоб бути переконливішим в очах співрозмовників. Є різні прийоми, які використовуються на переговорах.
Але що саме він має на увазі під поразкою? На які прогнози конкретно вони спираються? Я цього не знаю. Але можна сказати таке: є речі, які доступні кожному, хто спирається на відкриті джерела, є певні тенденції останніх двох років, з осені 2023 року, коли невдало завершився український наступ. Відтоді йде тривалий повзучий наступ російської армії. Десь потихеньку Росія захоплює території, але паралельно відбувається виснаження ресурсів обох сторін. Це важливий момент.
Якщо українські ресурси виснажуються швидше за російські, тобто коли у цьому балансі двостороннього виснаження для України ситуація погіршується швидше, то в такому випадку ті, хто оцінює, виходять з того, що впродовж двох років і так була тривожна тенденція, а далі буде або щось таке саме, або дещо гірше – це в оптимістичному сценарії. А в песимістичному може виявитися, що буде набагато гірше.
Очевидно, якщо щось не зміниться серйозно – а теоретично, серйозно може щось змінитися в Росії, але поки що ми бачимо, що принаймні на найближчі десять місяців є ресурси продовжувати війну в тому самому дусі, – значить, тоді на краще має змінитися щось в Україні.
Тут два фактори. Перший – це західна допомога. Якщо вона залишається в нинішньому обсязі, то немає причин для оптимізму, а якщо зменшується, то є причини для песимізму. Другий фактор – самі українці можуть вжити тих чи інших заходів, які приведуть до поліпшення ситуації. Ці заходи насамперед стосуються мобілізації, комплектування тощо, тобто це вже залежить від українського керівництва.
До речі, у всьому, що стосується американської допомоги, багато що залежить від Трампа. Якщо негативна тенденція для українців триватиме і в довгостроковій перспективі, то є ризики, що ситуація погіршиться, і саме на цьому можуть базуватися оцінки тих, хто пророкує поразку. Мовляв, фронт завалиться тощо. Але в мене немає підстав, немає інструментів говорити в подібному ключі.
– Точно так само не можна говорити в категоріях повної поразки і щодо країни-агресора Росії?
– Коли робляться подібні оцінки, про кого б не йшлося, не можна видавати бажане за дійсне. На цей час і в найближчі місяці жодних передумов поразки Росії на полі бою немає. Для того щоб Росії було завдано поразки, мають відбутися якісь внутрішні абсолютно непередбачувані і приголомшливі події, які призведуть до краху російської армії, – зсередини, з політичних причин, якась зміна влади. Свого часу натяк на це був, коли відбувся заколот Пригожина, який, утім, закінчився нічим. Але нічого такого не передбачається, хоча в житті все трапляється. А отже, йдеться про поразку на полі бою.
Нинішні можливості української армії не такі, щоб було завдано поразки Росії на полі бою. Навпаки, головне завдання – більш-менш стабільно тримати оборону, і це не скрізь вдається.
– Західні аналітики звернули увагу, що Росія неухильно нарощує виробництво ракет, зокрема великої дальності. Україна має свою ракетну програму, є спільні програми з європейцями, але цього явно недостатньо, щоб досягти паритету. Наскільки це критично і для нашої країни, і для Європи?
– Тут я б не вживав термін “паритет”. Річ не в тому, скільки в тебе ракет, скільки в противника. Спочатку потрібно, щоб у тебе була кількість і якість ракет із певними тактико-технічними характеристиками, які задовольняють певні мінімальні завдання, які ти ставиш.
Нині можна констатувати, що в України немає ні кількісно, ні якісно такої кількості далекобійних ракет, чи то крилатих, чи то балістичних, – я маю на увазі дальність на багато сотень кілометрів, тисячу і більше, – які дали б змогу завдавати Росії критичних збитків, а не просто болючі “уколи”.
Важливий фактор взаємного залякування. Коли в тебе багато ефективних і якісних засобів дальнього ураження, наприклад, балістичних крилатих ракет, то супротивник розуміє, яку ціну йому доведеться заплатити за удари по запалу, і, можливо, для супротивника ціна виявиться непідйомною. І тут цей фактор взаємного залякування міг би відігравати дуже серйозну роль, якби в України були ракети в потрібних кількостях потрібної якості.
Щодо Європи, то вона не воює. Що для неї ці ракети? Якщо буде війна, будуть інші обставини. У плані загрози – так, російські ракети, безпілотники становлять для Європи загрозу, але Європа має, якщо ми говоримо загалом, то блок НАТО має стільки засобів проти Росії, причому ефективних, що Росії й не снилися. Не варто недооцінювати можливості блоку НАТО.
Щодо кількості російських ракет, то вона, безумовно, доволі значна, хоча цифри, які озвучуються останніми днями, – 2500 балістичних і крилатих ракет на рік, які нібито виробляє Росія, – особисто в мене на інтуїтивному рівні викликають певні сумніви. У мене щодо цього немає жодних доказів, але я думаю, що все-таки реальні цифри дещо менші.
– Єврокомісія планує військову допомогу Україні на наступний рік, і в цих рішеннях передбачається, що термін завершення війни – це кінець 2026 року. На ваш погляд, наскільки це реалістично?
– Якщо ми не знаємо якихось інсайдів, то ці міркування досить дозвільні. Війна триває майже 4 роки, це доконаний факт. І припущення, що вона може тривати, скажімо, ще два роки, не було б дуже сміливим. З іншого боку, сьогодні політичний процес щодо можливих переговорів різко посилився.
Так, є, м’яко кажучи, серйозні проблеми з мирними планами й з переговорами, але це створює атмосферу відносної близькості. Але реально для укладення угоди про припинення війни потрібна згода двох сторін, щоб кожна сторона по-своєму, зі своїх причин, дійшла висновку, що краще закінчити на якомусь сценарії, ніж продовжувати. І це дуже непросто, тому що Путіну, як я розумію, потрібна реалізація завдань-мінімумів. Звісно, українці не мають наміру поступатися, наскільки це дозволяє реальність.
Однак у Сполучених Штатів, на жаль, є суттєві інструменти. Один із них – це тиск на Україну. Але за бажання є й інструмент впливу на Росію. Досі ним користувалися дуже рідко й не зовсім послідовно. Тож тут від американців багато чого залежить. Але все може бути, і теоретично війна може тривати досить довго. З іншого боку, до кінця 2026 року залишилося трохи більше року. Як я це оцінюю інтуїтивно, дійсно існує ймовірність, що війна до того часу може завершитися.
Обговорення