Полковник британської армії у відставці, відомий військовий експерт Глен Грант в інтерв’ю ведучому програми “Студія Захід” Антону Борковському на телеканалі “Еспресо” розповів про зміну ситуації на фронті та серед союзників України.
Джерело: “Еспресо“
Як ви оцінюєте рівень небезпек по лінії фронту?
Наразі передчасно говорити про те, що може бути прорив. Ми знаємо, що артилерійські боєприпаси, які закуповує Чеська Республіка, мають незабаром прибути, що може суттєво змінити артилерійський бій і потенційно знову змістити лінію фронту, за умови, що Україна матиме достатньо боєприпасів для ефективного їх використання.
Проте ефективне використання і мобілізація стратегічних резервів залишається складним завданням через брак ясності щодо чисельності і дій російських військ. Без розвідданих про навчання і пересування російських військ важко передбачити, де і чи може статися прорив. Нам потрібно зачекати і подивитися, якими є їхні стратегічні цілі.
Хоча мета Росії очевидна – прорватися, нам бракує інформації про те, де вони можуть спробувати це зробити і чи мають вони для цього можливості, враховуючи значні втрати, яких вони зазнали за останні місяці, особливо навколо Авдіївки. Цілком ймовірно, що вони відчувають напругу на певних ділянках через ці втрати
Якими ви бачите темпи постачання нам артбоєприпасів?
Чесно кажучи, я не дуже добре обізнаний з деталями тактичного рівня. На стратегічному рівні ми усвідомлюємо, що очікувана фінансова підтримка з боку Америки ще не матеріалізувалася.
Однак американські політики, які підтримують Україну, стають дедалі наполегливішими та вправнішими у використанні політичних і процедурних інструментів у Конгресі. Це дає підстави припускати, що може статися прорив у питанні американської підтримки.
На європейському фронті Чеська Республіка отримує боєприпаси з країн за межами Європи, таких як Південна Африка і Південна Корея. Хоча ці боєприпаси вже в дорозі, їх доставка не може відбутися миттєво через логістичні проблеми, пов’язані з переміщенням важких боєприпасів. Адже зазвичай використовується морський транспорт, оскільки можливості авіаперевезень обмежені. Крім того, у виробництві обіцяного Європою мільйона снарядів виникають затримки, що призводять до повільнішої, ніж очікувалося, доставки їх в Україну.
Попри це я вважаю, що настане критичний момент, коли Україна почне отримувати більше боєприпасів, що потенційно поставить її в більш вигідне становище порівняно з Росією.
У чому суть американської гри, чи готова адміністрація Байдена застосувати інші механізми, такі як ленд-ліз? І наскільки Франція та Велика Британія візьмуть на себе тягар, який можуть відмовитися нести на собі США?
Схоже, у Білому домі все ще існує невизначеність щодо того, як ефективно протистояти Росії, не провокуючи ядерну відповідь. Ця стурбованість щодо ядерної зброї є важливим фактором, що формує підхід США.
Щодо Конгресу, ми знаємо, що там відбувається. Політичний ландшафт у Конгресі відображає наслідки впливу Росії протягом останніх двох десятиліть. І Трамп є відповіддю на це. Трамп настільки сильний у Республіканській партії, що, здається, багато хто з його прибічників просто не будуть робити нічого проти нього, що б він собі не задумав.
Отже, у нас є дві великі проблеми.
Зараз Білий дім все ще зберігає можливість запроваджувати подальші санкції, і він цілком може це зробити. Лише минулого тижня вони виявили додаткові $300 млн, які було заощаджено в рамках інших контрактів.
Однак я не передбачаю, що США якось відійдуть від своїх нинішніх дій. Цілком ймовірно, що вони продовжуватимуть робити все те ж, намагаючись отримати додаткове фінансування і ресурси. Малоймовірно, що вони розгорнуть свої війська в Україні, якщо тільки Путін безпосередньо не нападе на НАТО. Це для мене здається очевидним.
Щодо Європи, Макрон намагається позиціонувати себе як провідного лідера. Він чинить значний тиск на інших щодо підтримки України, що є позитивним моментом, оскільки хтось давно повинен вжити таких заходів. Олаф Шольц має тенденцію голосно говорити, але без особливих наслідків, тоді як дії Макрона в минулому також не завжди відповідали його риториці. Тож треба почекати і подивитися, чи переростуть його нещодавні заяви в конкретні дії.
Що стосується Британії, то, незважаючи на брак військових ресурсів, вона все ще володіє значними фінансовими можливостями. Нещодавно міністр закордонних справ Кемерон відвідав Німеччину, щоб домовитися про купівлю ракет дальнього радіусу дії.
Бачимо, що Британія залишається активною і прагне відігравати провідну роль у поточних зусиллях. Однак майбутнє залишається невизначеним. Незважаючи на багато розмов, не відбулося значних позитивних дій, які б вплинули на лінію фронту, за винятком закупівлі Чехією боєприпасів. Тому наразі ми перебуваємо в періоді невизначеності.
Чи вірите ви, що європейські лідери можуть підписати указ про іноземний контингент, який би допомагав нашим військовим на території України?
Я маю на увазі, що на війні завжди існує ймовірність того, що може статися що завгодно. Отже, існує ймовірність розгортання іноземних військ на території України, особливо коли мова йде про військовий вишкіл українських бійців. Збройні Сили України гостро потребують підтримки в підготовці солдатів всередині країни. Щоразу, коли їм доводиться розгортати війська деінде, вони втрачають дорогоцінний час на транспортування та організацію – час, який зараз має вирішальне значення.
Отже, так, війська партнерів потенційно можуть прийти в Україну.
Також є значна потреба в європейських штабних офіцерах, які допоможуть Генеральному штабу в плануванні та організації. Саме європейських, адже я вважаю, що їхня культура і концепції більш близькі до української, ніж до прикладу американські, і європейці, ймовірно, краще розуміють діяльність Генерального штабу України.
Однак у довгостроковій перспективі важко передбачити можливість введення військ в Україну. Щодо короткострокової перспективи, нам доведеться чекати і спостерігати за діями Франції. Залишається невизначеним, чи будуть їхні дії лише розмовами, чи реальною реалізацією.
Які перспективи генерала Залужного на посаді посла у Великій Британії? Як його будуть чути та чи вдасться йому переконати британський уряд у додаткових кроках щодо потреб України?
Роль генерала Залужного – це роль посла, а не прославленого аташе з питань оборони. Важливо, щоб люди розуміли, що роль посла набагато складніша. У Британії це ще більше ускладнюється через децентралізовану структуру влади, де прийняття рішень розпорошене між різними центрами влади. На відміну від України, де президент бере на себе більшу частину відповідальності, Британія працює по-іншому, що вимагає взаємодії генерала Залужного з багатьма зацікавленими сторонами, щоб зрозуміти, як функціонує країна, оскільки навіть процес прийняття рішень децентралізований і набагато ширший у Британії, ніж в Україні.
Щодо його перспектив після повернення, я не думаю, що вони будуть в першу чергу військово-орієнтованими. Швидше за все, його повернення буде пов’язане з політичною діяльністю в Україні, якою б не була ця політична діяльність. Але Велика Британія пропонує йому можливість вивчити інший спосіб роботи, іншу систему та іншу культуру. Сподіваюся, він отримає цінний досвід під час перебування там. Однак я не впевнений, що у нього вистачить сил і переконливих аргументів, щоб заручитися додатковою підтримкою. Нинішній британський уряд, схоже, налаштований підтримувати Україну в усіх аспектах, окрім розгортання військ. Малоймовірно, що він зможе вплинути на уряд, щоб змінити цю позицію. Разом із цим, його першочерговим завданням є збереження та зміцнення існуючих відносин між Україною та Великою Британією. Залужний повинен забезпечити, щоб ці відносини виходили за рамки традиційних каналів і охоплювали інші центри влади, такі як Шотландський парламент, Асамблею Уельсу, Асамблею Північної Ірландії і навіть Англіканську церкву. Необхідно залучати різні зацікавлені сторони, щоб заручитися ширшою підтримкою України. У цьому плані він видається вдалим вибором завдяки своєму доброзичливому характеру, який, ймовірно, знайде добрий відгук у людей.
Наскільки Велика Британія буде готова стати флагманом, коли ми говоримо про можливу нову конструкцію європейської оборонної політики?
Це питання досить складне, оскільки воно передбачає різні перспективи залежно від того, чи ми говоримо про Європейський Союз, чи про Європу в цілому. Важливо зазначити, що Британія не є частиною Європейського Союзу.
Про Європу.
Що ж, це вимагає іншого мислення. Багато в чому Велика Британія не соромиться брати на себе роль лідера. Давайте прояснимо це. У нас є кваліфіковані офіцери, командири, здатність створювати штаби і проводити військові операції. Ми продемонстрували цю здатність раніше і в рамках НАТО.
Розглядаючи питання про залучення Великої Британії до військової діяльності, важливо визнати, що це фактично означає залучення значної частини командного складу НАТО. Це додає складності політичним переговорам і відносинам.
Однак, якщо ситуація погіршиться – скажімо, якщо Трамп дорветься до влади і відкличе Америку, або Байден відмовиться розгортати війська – Британія не боїться взяти на себе більш серйозну роль.
Я вважаю, що в Європі є лише дві країни, які здатні на це: Великобританія і Франція. Німеччина, на жаль, не має такої спроможності, оскільки зазнала значних втрат за останні 20 років. Їй бракує офіцерського складу, здатного ефективно керувати. Тож або Британія, або Франція, або обидві разом можуть керувати чимось серйозним.
Варто пам’ятати, що великобританці вже ефективно виконували подібну роботу в Боснії.
Тож і Британія, і Франція цілком здатні керувати чимось серйозним.
Які середньострокові та короткострокові перспективи того, що зараз буде відбуватися на війні? Чи готується Росія до принципово масштабніших дій на суходолі?
Я думаю, що Росія наразі діє в межах своїх можливостей. Я не вірю, що насувається подія, подібна до цунамі, хоча можу помилятися. Немає жодних розвідувальних даних, які б вказували на те, що Росія накопичує значні ресурси для великого наступу, наприклад, застосування ядерної зброї. Ми знаємо про їхні труднощі з постачанням достатньої кількості бронетехніки на лінію фронту, тому їм доводиться розконсервовувати стару техніку зі складів. Важливо, що резерви у них є, йдеться про близько тисячу таких машин, які вони можуть мобілізувати. Росіяни також можуть відправити набагато більше людей на фронт. Однак їм явно бракує комплексної системи підготовки, здатної створити велику кількість добре підготовленого особового складу і техніки, тому що Росія просто не має необхідних ресурсів. Технічні ресурси, необхідні для проведення операцій, такі як радіостанції, і досвід для розробки складних стратегій також обмежені. Тому я передбачаю, що ми й надалі спостерігатимемо перерозподіл людських ресурсів тих самих російських сил для їх використання у передбачуваних слабких місцях в українській обороні.
Утім, я не уявляю собі це як цунамі. Це більше схоже на людину, яка копає город. Копати можна лише в певному темпі, копати і копати поки не втомитеся. Так само і російська атака, ймовірно, буде розвиватися поступово. Вони можуть розпочати значний наступ, втратити особовий склад, а потім вдатися до вимушеного тимчасового затишшя, особливо після переобрання Путіна, коли політична мотивація зменшиться. Будь-які подальші бойові дії можуть відбутися приблизно в жовтні або листопаді, оскільки зараз Росії бракує ресурсів для прориву. Ці п’ять-шість місяців також надають Україні можливість вирішити деякі політичні проблеми і зміцнити свою оборону.
Обговорення