Напередодні повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року у Кремлі були переконані, що переважна більшість (близько 90%) українців підтримає російський наступ та не чинитиме опір.
Джерело: Букви
За даними понад 100 інсайдерів у США, Європі, Україні та Росії, розвідка змогла достовірно передбачити сценарій вторгнення, але не його наслідки. США та MI6 вважали, що Росія швидко захопить Україну, тоді як європейські служби сумнівалися, бо не вірили у можливість повномасштабної війни в XXI столітті.
Найголовніше, що український уряд був абсолютно непідготовлений до майбутнього нападу, а президент Володимир Зеленський місяцями відкидав дедалі нагальніші американські попередження як паніку та придушував занепокоєння власної військової та розвідувальної еліти, котра зрештою зробила обмежені спроби підготуватися за його спиною.
У жовтні 2021 року ЦРУ та MI6 надіслали Україні дані про можливе вторгнення. Після візиту глави ЦРУ Вільяма Бернса до Москви американські офіційні особи прибули до Києва, щоб особисто попередити українське керівництво. Британський міністр оборони Бен Воллес у листопаді 2021 року повідомив Зеленському, що вторгнення Росії — питання “коли, а не якщо”. Втім, українська влада зреагувала пасивно, побоюючись паніки та економічних потрясінь.
Ти часом, розвідувальні служби фіксували активізацію російської агентури та підготовку “п’ятої колони”.
ЦРУ встановило, що Путін міг остаточно визначитися з планом вторгнення у першій половині 2020 року. Весною 2021 року російські війська почали накопичуватися біля кордонів України. США отримали дані, що господар Кремля міг використати щорічну промову 21 квітня для обґрунтування військових дій. Під час зустрічі в Женеві в червні Путін майже не згадував Україну, одначе, вже вирішив вдертися військами.
У Москві вважали, що лише 10% українців будуть готові чинити опір окупаційній армії. Решта, за оцінками Кремля, або активно мала підтримати вторгнення РФ, або зрештою прийняти його, обмежившись невдоволенням.
Людиною, яка мала інформацію про Україну, відмінну від загальної позиції, був Сергій Наришкін — глава Служби зовнішньої розвідки РФ. Він запам’ятався невпевненою промовою під час засідання у Кремлі, на якому Володимир Путін запитував думку членів Ради безпеки щодо України.
За словами джерел видання, Наришкін знав більше, ніж інші, однак був слабким і нерішучим, тоді як Путін хотів, щоб усі стали частиною цього рішення. Під час засідання Наришкін був наляканим, але зрештою підтримав позицію глави РФ.
Єдиним, хто відкрито виступив проти, був заступник глави адміністрації президента РФ Дмитро Козак — один із давніх соратників Путіна, знайомий із ним із середини 1990-х років. За даними джерела, близького до Козака, він був шокований планами Кремля, проте, повністю усвідомив їх лише в день засідання.
Під час зустрічі Козак намагався переконати господаря Кремля не з морального, а зі стратегічного погляду, що вторгнення в Україну стане катастрофою, хоча й не знав, чи мова про обмежену операцію із захоплення Донбасу, чи про повномасштабну війну. Після завершення засідання він залишився з Путіним наодинці та продовжив суперечку. Його виступ вирізали з телевізійної трансляції. Наприкінці 2025 року Козак залишив усі посади в адміністрації президента РФ.
Очікування Кремля щодо підтримки вторгнення з боку українців виявилися безпідставно оптимістичними, пише автор. Втім, навіть за оцінками Москви проти окупаційної армії могли виступити близько 4 млн осіб. Зосереджених на той момент біля українських кордонів російських сил було недостатньо для придушення такого спротиву, вважали європейські розвідки.
Частково саме тому багато європейських країн до останнього не вірили, що Путін зважиться на повномасштабну війну. Зокрема французький посол дізнався про вторгнення лише тоді, коли його розбудив звук російських ракет у Києві.
Своєю чергою, глава Федеральної розвідувальної служби Німеччини (BND) Бруно Каль прибув до Києва 23 лютого, коли розвідки США, Великої Британії та Польщі вже встановили, що наказ про напад із боку Росії було віддано. Навіть після отримання наказу про евакуацію німецьких дипломатів із міста він проігнорував попередження та планував зустрічі на наступний день. У день вторгнення Каля мусили евакуювати з Києва за допомогою польської розвідки дорогами, переповненими українцями, які залишали місто.
Ми не вірили, що це станеться, бо вважали абсолютно божевільною ідею про те, що вони зможуть увійти до Києва й просто встановити маріонетковий уряд, — пояснив один із представників європейської розвідки. — Як з’ясувалося, це справді було божевілля.
Як зауважив аналітик Фонду Карнегі Майкл Кофман, половина проблеми полягала в тому, що “ми переоцінили військові дії Росії та недооцінили українських військових”.
Зухвала позиція Зеленського в перші дні після вторгнення стала ще одним неочікуваним фактором. Вашингтон, як і Москва, припускав, що його або вб’ють, або він втече, щойно почнуть літати ракети. Байден закликав його покинути столицю або навіть країну, щоб реалізувати свою безпеку.
Відтоді Україна перебуває у стані війни, і в неї обмаль часу чи бажання повертатися до дискусії щодо того, чи слід було зробити більше для попередньої підготовки населення. Проте, ця дискусія може відновитися, особливо якщо на майбутніх виборах Зеленський зіткнеться із Залужним, колишнім Головнокомандувачем ЗСУ та нинішнім послом у Лондоні, котрий наполягав на більш активних діях, але отримав відсіч. Залужний сказав, що нездатність належно підготуватися дорого коштувала Україні на початку вторгнення.
Для європейських служб, які не змогли передбачити вторгнення, настав період самоаналізу. Один офіцер європейської розвідки сказав, що вони були розлючені через невдачу та наполягали на внутрішньому розслідуванні того, що можна було б зробити краще.
Вся суть існування розвідувальної служби полягає в тому, щоб передбачати, коли розпочнеться наступна війна, — зазначив офіцер. — А ми повністю все зіпсували.
Як зауважив історик розвідки з Королівського коледжу Лондона Х’ю Ділан сказав, що люди не можуть уявити, як виглядатиме велика сухопутна війна в Європі у 21 столітті, тому вважали, що вона навряд чи станеться. Крім того, скептицизм зазвичай є безпечнішим варіантом.
Провал в Україні почав це змінювати. Як зауважив один німецький посадовець: “Головний висновок, який ми винесли з усього цього, полягає в тому, що нам потрібно працювати з найгіршими сценаріями набагато більше, ніж раніше”.
Для багатьох ключовий урок розвідки з України був однозначним: не варто виключати речі лише тому, що колись вони могли здаватися неможливими.
Обговорення